Число № 33-34 (1-2).2006
стор. 31





Володимир Титаренко

КАРПАТИ, КАРПАТИ…


Край дивовижної краси гір, лісів, зелених долин, стрімких річок і мальовничих сіл. Тут витає дух людської звитяги і творення краси. Тут із давніх-давен живуть гуцули, які ще донедавна щорічно на верховині збирали традиційне віче старійшин, на якому виконували обряд священної молитви до Бога. Найстарший серед старійшин ставав у центрі кола і могутнім голосом звертався до неба. Гори завжди давали гуцулу все необхідне для повноцінного життя, хоч усе здобувалося великою працею душі і тіла. Карпатські ліси давали притулок звірам і птахам, розкішні полонини проростали буйними травами і квітами, на яких паслися гурти худоби і отари овець, у ріках і озерах водилося багато риби. Людина споконвічно жила в гармонії з благодатною природою. Нині ж відбуваються переміни в житті гуцулів, техногенні й інформативні впливи змінюють усталені критерії у відношенні до природи. Раніше гуцул був ґазда гір, а нині він скоріше споживач природних багатств. Від цього гинуть ліси в Карпатах, а дощі приносять повені і руйнацію. Змінити становище, вважає автор Володимир Титаренко, можливо лиш за умови духовного зростання і відродження в душах людей тієї давньої любові до світу, яка тримала гуцула в усі часи його буття як етнос.


На головну сторінку

Copyright © 2004-2006, "Народне мистецтво"
Національна Спілка Майстрів Народного Мистецтва України
Київ, Україна